Словосполучення: що це таке, види, приклади та синтаксичний розбір

Тема виглядає простою рівно до моменту, коли в тесті трапляється завдання «у якому рядку наведено лише словосполучення». Там серед варіантів «синє небо», «небо синє», «через дорогу» і «буде читати» треба один. Плутанина виникає тому, що словосполучення легко сплутати з реченням, з однорідними членами або зі складеною формою дієслова. І кожен із цих випадків має своє правило.

Тому почнемо з визначення, далі про будову й види, а наприкінці розберемо ті самі випадки, на яких усі й помиляються.

Що таке словосполучення простими словами

Простіше кажучи, від одного до другого можна поставити питання.

Кілька простих прикладів:

• Читати книгу – читати що? книгу.
• Високий будинок – будинок який? високий.
• Швидко бігти – бігти як? швидко.
• Дуже цікавий – цікавий наскільки? дуже.

Сенс тут у тому, що словосполучення називає предмет, дію чи ознаку точніше за окреме слово. Порівняйте «будинок» і «високий цегляний будинок». Друге дає значно більше інформації.

Будова словосполучення: головне і залежне слово

У кожному словосполученні одне слово керує, а друге пояснює. Те, від якого ставлять питання, називають головним. Те, до якого ставлять, залежним. У схемі між ними малюють стрілку від головного до залежного.

При цьому головним може бути будь-яка самостійна частина мови: іменник, дієслово, прикметник, прислівник, числівник чи займенник.

Кілька прикладів для наочності:

• Цікава книга – питання йде від «книга», тому головне тут іменник.
• Читати вголос – питання від «читати», головне дієслово.
• Дуже уважний – питання від «уважний», головне прикметник.

Аби знайти головне спробуйте прибрати одне зі слів і подивіться, яке з них лишається самостійним. «Книга» без «цікавої» зрозуміла, а «цікава» без «книги» ні. Значить, «книга» головне.

Як слова поєднуються у словосполученні

Але все вище це тільки половина справи. Далі починається зв’язок між ними. А він буває трьох типів:

• Узгодження. Залежне слово повторює форму головного: синє небо, синього неба, синьому небу. Змінили одне, змінилося й друге.
• Керування. Головне слово вимагає певного відмінка, і той уже не міняється: читати книгу, читати книги, читатиму книгу. Дієслово різне, а «книгу» лишається в знахідному.
• Прилягання. Залежне взагалі не змінюється, бо це прислівник, дієприслівник чи неозначена форма: бігти швидко, прийшов усміхаючись, хотіти вчитися.

Аби перевірити й не помилитись, змініть головне слово й подивіться на залежне. Змінилося теж, це узгодження. Лишилося в тому ж відмінку, керування. Не змінилося ніяк, прилягання.

Види словосполучень

Класифікують їх двома способами, і плутати їх не варто.

За будовою

Прості словосполучення складаються з двох слів, де від головного йде одне питання. Наприклад: нова сукня, швидко йти, дуже холодно, читати книгу, дах будинку.

Складні словосполучення мають три й більше, бо там питань уже кілька: нова святкова сукня, дуже швидко йти додому, читати цікаву книгу вголос.

Складне завжди розкладається на прості. З «нової святкової сукні» виходить «нова сукня» плюс «святкова сукня». А з «читати цікаву книгу вголос» аж три пари: «читати книгу», «цікава книга», «читати вголос».

Тому й починають розбір із головного слова, а вже потім рахують, скільки залежних до нього чіпляється.

За головним словом

Тип визначає та частина мови, яка керує:

• Іменникові – цікава книга, дах будинку, три яблука, зустріч із друзями, чашка кави.
• Дієслівні – читати вголос, іти до школи, хотіти спати, розповідати про подорож, працювати швидко.
• Прикметникові – дуже уважний, готовий до іспиту, схожий на батька, повний надій.
• Прислівникові – дуже швидко, надто голосно, зовсім поруч, значно краще.
• Числівникові – двоє друзів, п’ять хвилин, обидва варіанти, троє з нас.
• Займенникові – хтось із нас, кожен із присутніх, дещо цікаве, усі разом.

Найпоширеніші перші два типи, бо саме іменники й дієслова найчастіше стають центром словосполучення. Решта трапляється рідше, зате на тестах їх питають охоче.

Запам’ятати легко. Будова показує, скільки слів, а головне слово показує, хто керує.

Словосполучення і речення: у чому різниця

Різниця одна, зате принципова. У реченні є граматична основа, тобто підмет і присудок. У словосполученні її немає.

Порівняйте:

• Синє небо – словосполучення, бо це просто ознака й предмет.
• Небо синє – уже речення, бо «небо» підмет, а «синє» присудок.

Слова ті самі, порядок інший, й конструкція зовсім різна. Саме на цьому й ловлять на контрольних.

Поставте питання «про що йдеться і що про це сказано». Якщо відповідь є, це речення. Якщо ні, словосполучення.

Різниця ще й у завершеності. Речення передає закінчену думку, тому після нього ставлять крапку, а пара слів такої думки не дає й лишається тільки його частиною. У «Учні читають цікаву книгу» є основа «учні читають», а «читають книгу» й «цікава книга» це вже складники.

Що не є словосполученням

Плутають не лише з реченням. Є ще кілька конструкцій, які на вигляд схожі, а насправді словосполученнями не є, і саме вони найчастіше трапляються в тестах.

Перевірка щоразу однакова. Ставте питання від одного слова до другого. Не виходить, значить, це не воно.

Ось що не проходить перевірку:

• «Дощ іде», «Діти сміються» – підмет і присудок, тобто граматична основа речення.
• «Мама й тато», «читав і писав» – однорідні члени речення, де слова рівноправні.
• «Через дорогу», «біля школи» – іменник із прийменником, а прийменник самостійним словом не є. Зате «іти через дорогу» вже повноцінне словосполучення.
• «Буде читати», «більш цікавий» – складені форми слів, тобто одне дієслово чи прикметник, записані двома словами.
• «Бити байдики», «водити за носа» – фразеологізми, бо значення в них спільне й неподільне.

Тому в завданнях типу «лише словосполучення наведено в рядку» спершу відкидають ці п’ять випадків, а вже потім дивляться на те, що лишилося.

Стійкі словосполучення та фразеологізми

Раз вже згадали про фразеологізми, варто пояснити, чим вони відрізняються від звичайних пар слів.

Вільні словосполучення можна розібрати на частини, і кожна з них зберігає своє значення. У «зелена трава» трава це трава, а зелена це колір. Слова легко замінити: суха трава, зелена сукня, скошена трава.

Стійкі сполучення слів так не працюють. Там склад незмінний, а значення спільне й переносне. Наприклад:

• «Бити байдики» означає ледарювати, хоч ні байдиків, ні биття там немає.
• «Водити за носа» – обманювати.
• «Як сніг на голову» – раптово.
• «Тримати язик за зубами» – мовчати.
• «Сім п’ятниць на тиждень» – про людину, яка часто змінює рішення.

Замінити частину фразеологізму не вийде. Скажете «бити байдик» або «водити за вухо», і сенс просто зникне.

Вставні слова і вставні словосполучення

Тут термін збиває з пантелику. Вставна конструкція з кількох слів справді називається вставним словосполученням, тільки за будовою це не те, про що йшлося вище. Звичайне словосполучення входить до складу речення й відповідає на питання, а вставне до складу речення не входить узагалі.

Вставними бувають і окремі слова, і цілі сполучення:

• на щастя, на жаль, на біду – почуття;
• по-моєму, на мою думку, як на мене – джерело думки;
• по-перше, по-друге, отже, нарешті – порядок викладу;
• мабуть, певно, безумовно, звичайно – упевненість або сумнів;
• кажуть, як відомо – джерело інформації.

А одне й те саме слово буває то вставним, то членом речення. Порівняйте: «Він, звичайно, прийде» і «Це звичайно для нього». У першому випадку кома потрібна, у другому ні.

Синтаксичний розбір словосполучення: порядок і зразок

З розборами в українській мові стикаються постійно. Будову слова розбирають ще в початковій школі, далі додається морфологічний, потім фонетичний, а за ними й синтаксичний.

І в кожного свій порядок дій. У словосполучення він теж є:

• Виписати словосполучення з речення.
• Знайти головне слово й позначити стрілкою напрямок до залежного.
• Поставити питання від головного до залежного.
• Визначити, якими частинами мови виражені обидва компоненти.
• Вказати вид за будовою – просте чи складне.
• Вказати вид за головним словом – іменникове, дієслівне й таке інше.
• Назвати тип зв’язку – узгодження, керування або прилягання.

Порядок завжди однаковий, тому достатньо запам’ятати його раз.

Тепер на прикладі. Візьмімо «швидко зарядити павербанк».

Головне тут «зарядити». Від нього йдуть питання «зарядити що?» до «павербанк» і «зарядити як?» до «швидко». «Зарядити» це дієслово, «павербанк» іменник, «швидко» прислівник. За будовою складне, бо залежних два. За головним словом дієслівне. Зв’язок з іменником керування, а з прислівником прилягання.

У зошиті запис виглядає так:

Типові помилки у побудові словосполучень

Помилки тут виникають не через незнання правил, а через звичку. Найчастіше винен вплив російської мови, бо там керування інше.

Регулярно плутають:

• дякувати – вимагає давального відмінка; дякую вам, а не «вас»;
• вибачте  – теж давального; вибачте мені, а не «мене»;
• пробачити – так само; пробачте батькам, а не «батьків»;
• сміятися – вимагає прийменника «з»; сміятися з когось, а не «над кимось»;
• одружитися – вимагає «з»; одружитися з нею, а не «на ній»;
• згідно – йде з «з»; згідно з наказом, а не «згідно наказу»;
• завдавати – вимагає родового; завдавати шкоди, а не «шкоду».

Окрема категорія це калькований прийменник «по». Правильно «за домовленістю», а не «по домовленості», «телефоном», а не «по телефону», «на замовлення», а не «по замовленню».

Тести на тему «Словосполучення»

Теорію прочитали, помилки розібрали. Лишилося перевірити, чи все відклалося, бо на практиці завдання виглядають зовсім інакше, ніж правила в підручнику.

Тест нижче саме про це. Проходьте спокійно, без підглядання в статтю, а вже після відповіді дивіться на пояснення.

Якщо десь схибили, не біда. Просто повернітеся до потрібного блоку й перечитайте, а через день спробуйте тест ще раз.

Насправді словосполучення це найменша цеглинка, з якої складається будь-який текст. Спершу пара слів, далі речення, потім абзац, а з абзаців уже може вийти хоч новела, хоч цілий роман. Те саме працює й з практичними текстами. У мотиваційному листі теж важливо не просто щось написати, а зв’язати слова й думки між собою.

Тому й розбиратися в словосполученнях варто не лише заради оцінки. Хто розуміє, як слова тримаються разом, той і пише зрозуміліше.